Методична скарбничка

Великожолудський НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-ДНЗ»

Реферат

Використання новітніх технологій на уроках математики у початкових класах

Підготувала

Вчитель початкових класів

Матушевська І.І.

План

Вступ ………………………………………………………………………………...3

Розділ 1.  Розвиток пізнавальної самостійності – актуальна проблема педагогічної теорії і практики…………………………………...........................4-10

Розділ 2. Активний характер навчання – основа розвитку пізнавальної самостійності.

2.1. Дидактичні умови розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів на уроках математики…………………………………………………………..10-14

2.2. Способи активізації навчального процесу………………………………..14-20

2.3. Підвищення ефективності самостійної роботи на різних етапах навчання математики………………………………………………………………………20-26

Висновки………………………………………………………………………..27-29

Список використаної літератури……………………………………………….30

Вступ

До найважливіших наукових і практичних проблем вчительської праці належить широке коло питань розвитку пізнавальної активності й самостійності школярів у процесі навчання. «У центрі дидактики, психології навчання і предметних методик перебуває проблема виховання пізнавальної активності й самостійності учнів, вінцем якої є формування здатності самостійно виробляти діалектико-матеріалістичний світогляд, з одного боку, і прагнення до активної, творчої діяльності в усіх видах розумової та фізичної праці – з другого. Саме у світлі цієї проблеми виникають нові аспекти розробки методів навчання та організаційних форм їх побудови».[2,с.34] Дослідженнями М.О. Данилова, І.Я. Лернера, М.І Мамутова, І.Т. Огородникові та інших вчених встановлено, що пізнавальна самостійність школярів є найважливішою умовою успішності їх навчання і розвитку.

Психолого-педагогічні дослідження, проведені останнім часом, свідчать про значні позитивні зміни, що відбулися в загальному розвитку молодших школярів під впливом розвиваючого навчання. Це закономірний наслідок не тільки змін у змісті навчання, а й постійної орієнтації вчителів на організацію активної діяльності самого учня.

Розділ І. Розвиток пізнавальної самостійності – актуальна проблема педагогічної теорії і практики.

Активний характер навчання є надійною основою розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів. У дітей 7-9 років навчальна діяльність тільки починає формуватися. Тому важливу роль в оволодінні способами пізнавальної діяльності відіграють дії за зразком і аналогією. Водночас спеціальні дослідження і передовий педагогічний досвід показують, що за певних умов навчання вже першокласники спроможні успішно виконувати завдання, які вимагають пошуку, розмірковування, самостійних розумових зусиль. Однак, як свідчить аналіз педагогічної теорії і практики у сучасній початковій школі, ідеї розвитку пізнавальної самостійності ще не знайшли належної дидактичної і методичної реалізації, хоч у дошкільній психолого-педагогічній літературі наводяться численні дані про готовність дітей 5-6 річного віку до пошукової діяльності. Водночас значно зросло значення початкової освіти як підготовчої ланки до наступного навчання школярів. Це, з одного боку, ще більше підносить важливість проблеми глибини і міцності таких знань, умінь і навичок, які формуються у початкових класах і є основою дальших успіхів дитини .

Активність і самостійність школяра в навчальній роботі – поняття взаємопов’язані, але не тотожні. О.В. Скрипченко зауважив з цього приводу: «Активність може і не включати самостійності. Можна навести чимало прикладів, коли учень, виявляючи активність у роботі, не виявляє самостійності, наприклад, несвідоме читання, механічне списування, копіювання виробу на уроках ручної праці тощо.

У навчальній роботі самостійність виявляється в активності, спрямованій на набування, вдосконалення знань, оволодіння прийомами роботи. Останнє пов’язане з формуванням пізнавальних інтересів та інших мотивів, які стимулюють і зміцнюють вольові зусилля для виконування тих чи інших завдань».[6, с.26]

Отже, пізнавальна активність і самостійність є якісними характеристиками пізнавальної діяльності, вони взаємозумовлені, взаємопов’язані, але не тотожні. «Активність…- означає свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової чи фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями, навичками, включаючи користування ними у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності».[7, с.67] Вона виявляється в характері сприймання, реакції на нові знання, кількості пізнавальних питань тощо. Пізнавальна активність супроводжує будь-яку самостійну дію, це, по суті, готовність (здатність і прагнення) до енергійного, ініціативного оволодіння знаннями, докладання вольових зусиль. Пізнавальна самостійність завжди спрямована на засвоєння нових знань, передбачає готовність учня до пошукової роботи, а пізнавальна активність має місце і під час засвоєння знань, і під час їх відтворення, закріплення. Пізнавальна самостійність співвідноситься з творчими здібностями як родове і видове поняття, але формування обох цих якостей можливе лише в процесі активної інтелектуальної діяльності. Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність взаємно посилюють одна одну: в умовах мислительної активності виявляється самостійність учня, яка є необхідним внутрішнім стимулом розвитку мислення. Але хоч ці сторони навчальної діяльності тісно пов’язані, кожна з них через специфічність виявів і формування є окремим предметом дослідження.

Розглянемо суть і структуру пізнавальної самостійності.

О’єктивна можливість розвитку пізнавальної самостійності учнів зумовлена діалектичним характером навчального процесу. Навчальний процес, як відомо, характеризується двома протилежними тенденціями: цілеспрямованістю і суворою послідовністю викладання, з одного боку, і безперервним збудженням активності учнів і створенням простору для творчої діяльності класу і кожного учня – з другого. Саме з цих джерел виникає потреба розвитку пізнавальної активності і самостійності учнів.

Самостійність особистості характеризується двома факторами: по-перше, знаннями, вміннями й навичками, по-друге, ставленням до процес  діяльності, результатів і умов її здійснення, а також зв’язками, які створюються під час діяльності з іншими людьми.[8, с.78] Самостійність – це насамперед свідоме мотивування дій та їх обґрунтованість, не піддавання чужим впливам, прагнення і здатність чинити відповідно до своїх особистих переконань. Вона виявляється нерівномірно і специфічно в різних видах діяльності. Так, побутова практична і пізнавальна форми самостійності, хоч і мають певну спільність, виявляються в кожному виді діяльності неоднаково. Найвищий рівень самостійності в її загальному значенні передбачає не просто відтворення зразка розумової чи фізичної дії, а внесення суб’єктом у працю свого суб’єктивного нового розуміння, створення власного способу мислення і дії(Н.О. Половникова).

Пізнавальна самостійність є складним комплексним поняттям. Тривалий час вважалось достатнім сформувати в учнів відповідно до їхніх вікових можливостей методи логічного мислення. Однак спеціальні дослідження і результати масової практики дедалі більше переконували педагогів у неповноті й однобічності такого трактування. Адже пізнавальна діяльність не зводиться тільки до роботи думки, вона охоплює і чуттєве сприймання, і запам’ятовування, і різні види дій, емоційне ставлення особистості тощо.

«Загальне поняття «самостійність», - підкреслює М.І. Махмутов, - не розкриває, однак, специфіки самостійності людини в процесі учіння, коли мають виявитися особливі риси самостійності школяра, пов’язані із специфікою його навчальної праці, керованої вчителем. Ця самостійність і визначається терміном «пізнавальна самостійність». [9, с.19]

У більшості досліджень, проведених останнім часом, пізнавальна самостійність учня визначається як сформованість прагнення й уміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку. Дослідники розрізняють в даній якості два аспекти: мотиваційний і процесуальний. Мотиваційний зумовлює потребу і прагнення особистості до пізнання. Це виявляється в активному сприйманні, допитливості, пізнавальних інтересах, самостійному ставленні до результатів праці, у потребі в самоконтролі. Проте мотиваційна сторона пізнавальної самостійності не забезпечує і не формує сама по собі технологічної, процесуальної сторони пізнання, тобто не забезпечує оволодіння засобами і способами пізнання, тими практичними і інтелектуальними можливостями особистості, які зумовлюють виконання самого механізму пізнання, інакше кажучи, вміння пізнавати в процесі цілеспрямованого пошуку (І.Я. Лернер).

Обидві сторони пізнавальної самостійності впливають одна на одну і є структурно неподільними. Водночас кожна з них досліджується як особливий об’єкт впливу, як риса особистості, яка може існувати незалежно від іншої. Наприклад, учень прагне бути допитливим, тягнеться до пізнання нового, але йому бракує знань і пізнавальних умінь. Іноді ж буває навпаки: учень знає і вміє, але не виявляє пізнавальних інтересів, допитливості чи активності. Тому цілком справедливою є думка дослідників про те, що пізнавальну самостійність не можна зводити до розвитку інтелектуальних сил школяра.

У навчанні обов’язковим є етап, коли учень цілком самостійно застосовує міцно засвоєні знання добре відомим способом, не вносячи в цей процес нічого нового. У даному випадку, за визначенням Н.О. Половникової, маємо справу з прикладною самостійністю, коли знання лише відтворюються, використовуються лише автоматично. Навички прикладної самостійності сприяють розвитку пізнавальної самостійності. У навчальному процесі співвідношення між пізнавальною і прикладною самостійністю залежить від мети конкретного уроку. Пізнавальна самостійність, яка приводить до засвоєння нових знань, має найбільшу розвивальну цінність.

У сучасній дидактиці вважається, що пізнавальна самостійність виявляється у потребі й умінні школяра самостійно мислити, у здатності орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, задачу і знайти підхід до її розв’язання.

 Пізнавальна самостійність нерозривно пов’язана з розумовим розвитком і є одним з критеріїв його сформованості. Як і розумовий розвиток, вона ґрунтується на знаннях і способах їх засвоєння. Узагальнюючи дослідження психологів про взаємозв’язок навчання і розвитку, В.А. Крутенький висловлює думку, яка має принципове значення для розгляду нашої проблеми. Учений пише: «Розумовий розвиток пов’язаний з двома категоріями явищ. По-перше, необхідне нагромадження фонду знань – на це звернув увагу П.П. Булонський: «Пуста голова не міркує: чим більше досвіду і знань має ця голова, тим більше здатна вона міркувати». Таким чином знання – необхідна умова мислення. По-друге, для характеристики розумового розвитку важливі ті розумові операції, за допомогою яких засвоюються знання, тобто характерною рисою розумового розвитку є нагромадження особливого фонду добре відпрацьованих і міцно закріплених розумових прийомів, які можна віднести до інтелектуальних умінь. Отже, розумовий розвиток характеризується і тим, що відображається в свідомості, і ще більшою мірою тим, як відбувається відображення».[10, с.176]

Таким чином, пізнавальна самостійність пов’язана з різними сторонами навчального процесу, тому взаємозв’язки її різноманітні. В навчанні вона виявляється одночасно в різних планах. У процесі формування всебічно розвиненої особистості – як мета навчання;, у процесі засвоєння знань, умінь і навичок – як засіб підвищення усвідомленості та дійовості засвоюваного матеріалу. Водночас дидактика розглядає пізнавальну самостійність учня як результат ефективно організованого навчального процесу.

 Слід підкреслити також, що в галузі дидактики і методики початкового навчання проведено ряд цікавих і змістовних досліджень з питань розвитку самостійності молодших школярів.

Зокрема, найбільше ця проблема розроблялась в дидактичному плані стосовно вимог навчання в мало комплектній школі. Різнопланові дослідження шляхів розвитку самостійності молодших школярів проведені відомими методистами М.Р. Львовим, Н.М. Свєтловською, М.Г. Моро, Т.Г. Рамзаєвою та ін. У нашій країні виконані роботи, у яких з’ясовуються ефективність різних способів керування пошуковою самостійною діяльністю молодших учнів (Н.С. Коваль) , застосування системи пізнавальних завдань на уроках мови (Н.О. Воскресенська), удосконалення методики евристичної бесіди (Н.Г. Канєвська), розвиток самостійності мислення під час узагальнення і систематизації знань (Е.С. Сильнова) та ін.

Проблема розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів знайшла повне відображення в навчальних програмах, підручниках, методичних посібниках, досвіді творчо працюючих вчителів.

У розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів найважливішу роль відіграють завдання продуктивного типу. Про це переконливо свідчать результати досліджень, представлених у публікаціях з проблем побудови шкільного підручника. Тривалі спостереження за роботою вчителів переконують також, що в масовому досвіді цілеспрямоване формування пізнавальної самостійності в молодших учнів, на жаль, майже не проводиться. Отже, є чимало нерозв’язаних теоретичних і практичних питань цієї багатопланової проблеми. Зокрема, у дидактиці і методиці початкового навчання важливим є визначення умов розвитку даної якості, розробка типів проблемних і пізнавальних завдань, розробка способів їх методичної реалізації за предметами, а також шляхів керування пошуковою діяльністю молодших школярів на різних етапах навчання. Науково обґрунтоване розв’язання цих проблем створює основу для більш досконалої методичної організації навчального матеріалу і керування самостійною пізнавальною діяльністю молодших школярів.

Розділ ІІ.Активний характер навчання – основа розвитку пізнавальної   самостійності.   

2.1    Дидактичні умови розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів.

Численні дослідження, проведені в нашій країні відомими вченими психологами і педагогами Л.В. Занковим, Г.О. Люблінською, М.І. Мамутовим, Н.О. Менчинською, Т.І. Шамовою та іншими показали, що тільки активна діяльність самого школяра є запорукою його успішного розвитку. Відповідно до цього в сучасній початковій школі принципово змінився характер навчання дітей: менше стало одноманітної тренувальної роботи, однак зросла вага самостійних і творчих завдань, спостережень, власних узагальнень, підвищився теоретичний рівень. Особливо важливі і складні для розв’язання ці завдання в початкових класах. Як відомо, молодший шкільний вік – це перехідний період, у якому поєднуються риси дошкільного дитинства і типові особливості школяра, він «… багатий прихованими можливостями розвитку, які важливо своєчасно помітити і підтримати. Основи багатьох психічних якостей особистості закладаються і культивуються у молодшому шкільному віці. Тому особлива увага вчених тепер спрямована на виявлення тих резервів розвитку молодших школярів, використання яких дасть змогу успішніше готувати їх до подальшої навчальної і трудової діяльності». [11, с.53]

Психологією і педагогікою встановлено, що є один шлях здобуття знань – це розумова і фізична діяльність самих учнів, якою керує педагог. Від того, як вона організована і якими способами здійснюється, залежить обсяг і якість знань, умінь і навичок, яких учні набувають у процесі набувають у процесі цієї діяльності (Г.С. Костюк). З цього випливає, що досвід пізнавальної самостійності не можна передати словами, розповідями, прикладами. Лише безпосереднє залучення учнів у процес, який вимагає застосування самостійних зусиль думки, волі, почуттів, забезпечує оволодіння досвідом пізнавальної самостійності. А саме через досвід відбувається засвоєння.

Які ж умови створення досвіду пізнавальної самостійності? Адже відомо, що не все, зроблене учнем самостійно формує його пізнавальну самостійність, її розвиток є складним, довготривалим процесом і залежить від багатьох умов, серед яких найважливіша – застосування розвиваючих методів навчання. «Помилково вважати, що для розвитку пізнавальної самостійності школярів достатньо лише збільшити обсяг їхньої самостійної роботи на уроках і під час виконання домашніх завдань. Вирішальне значення тут має характер навчальної діяльності: успіх прийде тоді, коли учень, спираючись на здобуті знання, самостійно виконує навчальні і трудові завдання, які постають перед ним у найрізноманітніших ситуаціях, коли нагромаджені знання стають ніби «само зростаючою вартістю, інструментом нового пізнання». [12, с.5]

Пізнавальна самостійність формується в процесі пошукової діяльності. Стосовно молодшого шкільного віку, вживаючи поняття «пошукова діяльність», маємо на увазі як процес відбору учнем потрібних знань і способів розв’язування серед уже відомих, так і самостійний пошук, метою якого є пізнання нових знань і способів дій. Щоб пошукова діяльність проходила успішно, потрібний певний рівень готовності школяра до навчання. У це поняття дидактик включають досить широкий зміст: сформованість вікових та індивідуальних особливостей уваги, уяви, пам’яті, мислення, мови, волі, розвиток пізнавальних здібностей, інтересів, потреб, мотивів, набуття навчальних умінь і навичок, уміння вчитися тощо.[13, с.55]

Розглядаючи зміст підготовки учнів до самостійного добування знань, Ю.К. Бабанський визначає такі умови успішності цього процесу: самостійність мислення, уміння виділяти істотне, вести індуктивний і дедуктивний пошук, уміння планувати роботу, працювати в потрібному темпі, контролювати себе.

Поняття готовності до пошукової діяльності характеризує вміння учнів розв’язувати конкретну розумову чи практичну задачу, виконувати завдання на окремих етапах її розв’язування, а також визначає загальну готовність до пошуку, яка є найважливішою саме а початковому навчанні. Під загальною готовністю до пошукової діяльності слід розуміти інтегральний стан особистості, який включає окремі підструктури (мотиваційну, змістову, організаційно-процесуальну), що функціонують в цілісній системі.

Загальна готовність молодших школярів до пошукової діяльності включає 3 компоненти:

1.Мотиваційний компонент

Він має на меті пробудити і закріпити в дітей позитивні емоції у процесі колективної навчальної діяльності, викликати інтерес, допитливість, бажання до самостійного розмірковування і як наслідок – сформувати прагнення до пошукової діяльності. діяльності.

Формування мотиваційного компонента повинно створювати в навчанні особливий емоційний мікроклімат, який стимулює інтелектуальні почуття дітей: здивування, зацікавленість, захоплення, інтерес, задоволення від усвідомлення переборення труднощів Водночас, турбуючись про відповідний емоційний фон навчання, важливо пам’ятати про доцільне співвідношення логічних і емоційних елементів у пошуковій діяльності. Пошукова діяльність обов’язково передбачає контроль і оцінку результатів. Контрольно-оцінний елемент у пошуковій діяльності молодших школярів відіграє спонукальну роль. Швидка й об’єктивна оцінка вчителем в розв’язуванні проблемних і пізнавальних задач багато в чому визначає інтелектуальну активність учня, прагнення досягти результату. Створенню необхідного мотиваційного настрою учнів сприяє вміле використання ігрових ситуацій, звернення вчителів до улюблених казкових героїв молодших школярів.

Мотиваційний компонент дуже тісно пов’язаний із змістом і характером

пошукової діяльності.

2.Змістовий компонент

Успішне розв’язання молодшими школярами проблемних і пізнавальних завдань можливе, якщо вони читають і пишуть у верхніх межах програмних норм, володіють міцними знаннями, які вміють комбінувати в процесі пошуку. Готовність до розв’язування проблемних і пізнавальних завдань вимагає і спеціального запровадження в навчальний процес розвиваючих завдань, активізуючи запитань, педагогічно доцільного поєднання репродуктивних і творчих завдань.

Найбільшу роль у змістовому компоненті відіграє система пізнавальних завдань, яка мала випереджаючий характер порівняно з досягнутим рівнем розвитку учнів.

3. Організаційно-процесуальний компонент

Готовність до пошукової діяльності передбачає здатність учнів до швидкого відбору потрібної інформації, уміння виділити головне, поставити запитання, пов’язати відоме з невідомим.

Які ж дидактичні умови розвитку пізнавальної самостійності?Як виявилося у процесі узагальнення передового педагогічного досвіду та проведених досліджень, для успішного формування усіх компонентів готовності молодших школярів до пошукової діяльності в організації навчально-виховного процесу потрібно:

1.Формувати в учнів пізнавальні потреби, сприяти розвитку наполегливості у виконанні самостійних завдань.

2.Добиватися раціонального поєднання репродуктивної і продуктивної діяльності учнів, доцільно збільшувати питому вагу частково-пошукових методів, які сприяють активному, перетворюючому характеру засвоєння знань і способів їх переробки.

3.Запровадити в зміст початкового навчання спеціальну систему пізнавальних завдань, яка оптимально забезпечує пізнавальну, розвиваючу й виховну функції навчання.

4.Використовувати ефективні засоби керування пошуковою діяльністю молодших школярів через поступове ускладнення і варіювання змісту пізнавальних завдань, а також в результаті операційного формування пошукових умінь.

5.Озброювати молодших учнів системою інтелектуальних умінь, загальних та спеціальних прийомів навчальної роботи.

Отже, пізнавальна самостійність школяра формується не внаслідок дії якогось одного ефективного засобу, а ї закономірним результатом досконалої системи навчання й виховання учнів на уроці, спрямованої на всебічний розвиток самостійності думки і самостійності як риси характеру дитини.

2.2 Способи активізації навчального процесу

Проблема активізації навчання є однією з найактуальніших на сучасному етапі розвитку школи. У сучасних дидактичних дослідженнях принцип активності трактується як один з основних принципів навчання, що має самостійне значення. Водночас підкреслюється, що всі інші дидактичні принципи можуть функціонувати тільки на основі запровадження принципу активності, який є показником рівня реалізації кожного з принципів навчання. У педагогічній теорії визначається, що поняття «активність», «проблемність», «творчість» походять від фундаментальних категорій теорії пізнання – відображення і суперечності. В основі перетворюючого відображення об’єктивного світу лежить суперечність. У навчальному процесі основна суперечність – це суперечність між рівнем розумового розвитку учня і пізнавальними завданнями, які постають перед ним у ході навчання (М.О. Данилов). Подолання цих суперечностей відбувається на різних етапах начального процесу, визначальною умовою успішності якого є активність самого учня. Така роль активності в навчанні природно зумовлює постійний інтерес педагогів до цієї проблеми. Активність учнів виразно виявляється в пошуковій діяльності. Чи можлива вона в умовах початкового навчання?

У працях українських і зарубіжних психологів наводяться факти про доступність елементарної пошукової діяльності вже для трирічних малюків. Також встановлено, що діти 6 – 7 річного віку можуть успішно здійснювати пошукову діяльність за такими етапами: прийняття пізнавальної задачі; висування пропозицій щодо причин і результатів спостережуваних явищ; аналіз фактів і формування висновків.Отже, в дитини до всткпк в школу вже сформований певний рівень готовності до пошукової діяльності. Пошукова діяльність здебільшого виявляється в процесі проблемного

навчання.

Як відомо, одним з основних засобів здійснення проблемного навчання в початкових класах є евристична бесіда. В ній вчитель використовує систему логічно взаємозв’язаних запитань, які послідовно ведуть школярів на основі засвоєних знань до більш-менш самостійного пізнання невідомих знань або способів дій. Завдяки своїй пошуковій сутності евристична бесіда є практичною школою навчання молодших школярів уміння розв’язувати проблемні завдання. Але розвиваючі функції цього методу, як показали дослідження Н.Г. Канівської, можна найкраще реалізувати, якщо учні готові до участі у бесіді. Інакше більшість класу тільки слухає повідомлення найсильніших учнів, тобто теж засвоює готову інформацію.

Щоб використання евристичної бесіди мало оптимальний вплив на розвиток пошукових здібностей учнів, учитель повинен  підібрати той навчальний матеріал, який створює об’єктивні можливості для подолання учнями пошуку, врахувати можливості дітей даного класу для участі в евристичній рахувати можливості дітей даного класу для участі в евристичній бесіді, а також всебічно продумати зміст і логіку послідовності запитань.

Дослідження показало, що для підготовки молодших школярів до активної участі в евристичній бесіді треба використовувати засоби загальної і локальної підготовки. Загальна підготовка передбачає досягнення операційної і мотиваційної готовності школярів до пошуку, а локальна має на меті привести в діяльний стан ті знання, які є опорними для його здійснення.

Отже, сутність евристичної бесіди полягає в тому, що під керуванням учителя учні виконують, знаходять тільки окремі елементи розв’язання поставленого наперед проблемного запитання, роблять певні кроки пощуку. У зв’язку з цим запитання вчителя в евристичній бесіді мають різний  характер: одні з них репродуктивні, вони спрямовані на актуалізацію відповідних знань, інші – евристичні, проблемні, бо в основі їх лежить діалектична суперечність між відомим і невідомим. З дидактичного погляду евристична бесіда є не що інше, як розчленована на етапи розв’язування проблемно-пізнавальна задача.

Спостереження і бесіди з учителями – майстрами педагогічної праці, які досягають високої результативності, навчаючи різні контингенти дітей, переконують, що вони насамперед бачать особистість учня, а вже потім засіб, яким можна на нього вплинути. Стосовно організації активного учіння це зумовлює необхідність розвинути в школярів активність як особисту якість, як стійке прагнення активно міркувати під час навчання. Якщо ця якість сформована, то в дитини виникає внутрішня готовність уважно слухати, пригадувати, напружено міркувати, висловлювати свою думку, випробовувати свої сили на складнішому завданні тощо.

У процесі пояснення нового матеріалу важливо так спрямувати роботу дітей, щоб вони доходили висновків на основі цільового порівняння та порівняння нових знань з тими, що здобуті раніше, засвоювали б узагальнення силою власного мислення, активізованого вчителем. Для цього необхідно правильно організувати дидактичний матеріал, щоб учні усвідомили недостатність раніше засвоєних знань і були психологічно готові до засвоєння нових.

Наприклад, під час ознайомлення з новим матеріалом «Порядок арифметичних дій» на основі порівняння перед учнями постає проблемне питання. Учитель пропонує дітям порівняти два вирази: 44-11:2=22 і (44-11):2=66.

-Подумайте, чому ці вирази мають різні результати? Що в них спільне? (однакові дії, однакові числа).

-Чим вони відрізняються? (У другому виразі є дужки).

Порівнюючи, діти доходять висновку, що результат обчислення залежить від того, у якому порядку ми виконуємо дію. У вивченні цієї теми корисні пізнавальні завдання на розстановку знаків дій або дужок, які активізують мислення, розвивають здатність логічного міркування й комбінування.

Переставну властивість добутку учні також засвоюють на основі порівняння ряду прикладів. Тут, крім прикладів на виявлення ознак подібності й відмінності, корисно давати такі: виписати з ряду прикладів лише ті, у яких добутки однакові, порівняти вирази, вставляючи пропущений знак.

У процесі вивчення розподільної властивості добутку порівняння наведених записів вчитель створює проблемну ситуацію.

(5+3):=8:2=16

(5+3):2=5:2+3:2=16

-Що спільне в цих прикладах? (Однакові співмножники і добутки).

-Чим вони відрізняються? (У першому прикладі знайшли суму і помножили на 2, а у другому – кожний доданок множили на 2, а результати додали).

-Чи змінився результат дії? (Ні, результати однакові).

-Чому? Який можна зробити висновок? (Щоб помножити число на суму, можна спочатку знайти суму і на цей результат помножити число або число помножити на кожний з доданків, а знайдені добутки скласти. Результат дії від цього не зміниться).

Отже, в основі евристичної бесіди лежить проблемне питання, зумовлене об’єктивною наявністю суперечності, яка є в самому навчальному матеріалі

Вивчення передового педагогічного досвіду показує, що велику розумову активність викликає розв’язування таких завдань, які вимагають від учнів логічного розмірковування, комбінування, співвіднесення даних умови і відповідей. Такі завдання дуже корисні, це ніби розумова гімнастика.

Наприклад, на уроках математики в 1 класі можна використовувати такі завдання:

-У хлопчика було 4 вантажних іграшкових автомобілі, а легкових менше. Яка найбільша кількість іграшок може бути у хлопчика?

-На скільки найбільше двозначне число більше найменшого двозначного числа?

-Яке з даних чисел буде найбільше після перестановки цифр у кожному? 24, 47, 54, 65, 82?

-Дві матері, дві доньки та бабуся з онучкою. Скільки чоловік у цій сім’ї?

Найважливішим засобом активізації навчальної діяльності молодших школярів є раціональне поєднання дидактичної гри і навчання. У структурі уроку місце при визначається її пізнавальною метою і можливостями навчального матеріалу. Кожна дидактична гра спрямована на розвиток мислення і мови дітей. Однак різні види ігор мають для цього різні можливості. Саме матеріал гри зумовлює основний зміст розумових і практичних дій дитини.В організації дидактичних ігор на уроці доцільно використовувати такі, застосування яких не вимагає від учителя багато часу на приготування відповідного обладнання, а від учнів запам’ятовування громіздких правил. Перевагу слід надавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. Прикладами подібних ігор на уроках математики є такі: «Хто швидше?», «Магазин», «Мовчанка», «Кругові приклади», «Відгадай задумане число», «Що потім?», «Геометрична мозаїка», «Домалюй фігуру», «Закінчи приклад», «Де моє місце?» тощо.

Головними умовами ефективності застосування ігор є: органічне включення їх в навчальний процес; цікавість обов’язковість ігрових елементів; захоплююча назва; правила, які не можна порушувати; лічилки; ігрові зачини; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій; цікаві, несподівані для дітей слова й рухи тощо. Якщо якась гра проводиться дуже часто і прийоми її проведення не урізноманітнюються, то виникає  небезпека нудьги і байдужості дітей, бо втрачається новизна, інтерес. У такому випадку, залишаючи незмінними ігрові дії, слід вносити в зміст гри щось нове, ускладнювати правила, змінювати предмети; включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.

Пояснення вчителя під час проведення гри повинне бути коротким, зрозумілим, пробуджувати в дітей інтерес. Чим молодші учні, тим доцільнішим є не тільки пояснення вчителя, щодо проведення гри, а й показ. Зрозуміло, що залежно від змісту гри участь педагога буде більш чи менш активною.

Чимало вчителів вважають доцільним проводити дидактичні ігри наприкінці уроку, мотивуючи це тим, що саме тоді діти найбільш стомлені. Однак, як показують спеціальні дослідження і передовий педагогічний досвід, нерідко ігрова ситуація є найкращим початком уроку, в ігровій формі можна досить ефективно провести ознайомлення з новим способом дії або пожвавити процес тренувальних вправ.

Отже, широке, але доцільне, педагогічно виправдане, використання дидактичних ігор є важливим засобом активізації уваги, інтересу, кмітливості молодших учнів.

За певних дидактичних умов велику пізнавальну активність, самостійність мислення викликає застосування наочності. Це сприяє загостренню уваги дітей на вузлові моменти уроку, уточненню й розширенню уявлень і понять дітей, активізації процесів сприймання, пам’яті, мислення. Крім того, застосування наочності в поєднанні з іншими методичними засобами зменшує гіподинамію учнів, продовжує їхню працездатність та інтерес до навчання.

У початкових класах широко використовують натуральну, предметну та ілюстративну наочність. Оскільки для дітей 6 – 10 річного віку властиве поверхове сприймання, виділення найбільш яскравих, динамічних елементів, які не завжди є істотними, учитель, застосовуючи предметну й ілюстративну наочність на різних уроках і в позакласній роботі, повинен навчати дітей уважно розглядати і бачити об’єкт всебічно. Слід спочатку звертати увагу на основне, типове, а потім шукати деталі.

Отже, засобів активізації в арсеналі вчителя початкових класів чимало, і треба їх широко й уміло застосовувати, враховуючи при цьому мету уроку, характер матеріалу, рівень підготовки учнів і власні можливості.

2.3 Підвищення ефективності самостійної роботи на різних етапах навчання

Самостійною на уроці вважається така робота, яку учні виконують без участі вчителя, а лише за його завданням у спеціально визначений час. При цьому вони свідомо прагнуть досягти поставленої мети, виявляючи свої зусилля в тих чи інших розумових і фізичних діях. [7, с. 34]Самостійність учнів у навчанні є найважливішою передумовою свідомого і міцного оволодіння знаннями. Часто застосовувана самостійна робота розвиває зосередженість, цілеспрямованість, уміння міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як особливість мислення і рису характеру дитини.

Самостійна робота на уроці – це органічна частина навчального процесу. Тому методи її проведення визначаються специфічними особливостями кожного предмету, змістом теми, рівнем підготовленості учнів.

Плануючи самостійну роботу, вчитель повинен визначити її місце на уроці залежно від рівня вимог до учнів на даному етапі оволодіння матеріалом, передбачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи в різних групах дітей, зміст та обсяг завдань і форму, у якій вони будуть запропоновані, тривалість самостійної роботи, дидактичний матеріал, який треба підготувати, спосіб перевірки роботи. Розглянемо можливості забезпечення цих умов.

Залежно від дидактичної мети всі самостійні завдання, які виконують у початкових класах, можна поділити на дві великі групи – навчальні і перевірні.

Робота навчального  змісту включає: вправи і завдання, які готують дитину до сприймання нового матеріалу, вправи і завдання, спрямовані на засвоєння нового матеріалу, розширення або уточнення здобутих знань, тренувальні завдання.

Перевірним самостійним роботам звичайно теж властиві елементи навчання. Проте їх основне призначення – це облік і контроль за якістю знань, умінь і навичок учнів.

Самостійні завдання підготовчого характеру. Дидактичні умови активізації навчального процесу вимагають, щоб, засвоюючи матеріал, діти свідомо спиралися на раніше здобуті знання, уміння й навички. Майже на кожному уроці математики вчителі використовують різні види підготовчих вправ з метою актуалізувати опорні знання, створити проблемну ситуацію для подальшої пошукової діяльності, збудити інтерес до теми.

Останнім часом на уроках математики, крім підручника, дедалі частіше використовують друковані та саморобні картки. Використання карток під час підготовки до вивчення нової теми зосереджує увагу учнів на потрібному правилі чи способі перевірки, а вчителеві допомагає своєчасно виявити прогалини в знаннях окремих учнів, застосовувати диференційовані завдання. Дуже вдалою є форма таких карток, яка дає змогу виконувати завдання безпосередньо на картці.Велике значення мають підготовчі самостійні завдання на уроках математики. Як відомо, у початкових класах рекомендується вивчати новий математичний матеріал переважно індуктивним методом, коли учні під керуванням учителя розглядають окремі факти, аналізують їх, виділяють найістотніші ознаки поняття, і на основі цього аналізу приходять до узагальнень.Наприклад, у 1 класі перед вивченням додавання виду 27+8 підготовчою самостійною роботою можуть бути вправи на заміну двоцифрового числа сумою розрядних доданків, розв’язування прикладів різними способами з використанням властивості додавання суми до числа. У 2 класі перед вивченням ділення двоцифрового числа на двоцифрове підготовчими вправами можуть бути приклади на зв’язок множення і ділення, множення круглих чисел на одноцифрове число, табличне множення, множення двоцифрових чисел на одноцифрове, знаходження невідомого співмножника.

Самостійну роботу в початкових класах слід проводити на різних етапах:засвоєння знань, формування вмінь і навичок, зокрема, і під час нового матеріалу. На даному етапі самостійна робота набуває пошукового характеру. Вона спрямована на засвоєння нових знань або способів дій.Процес виконання учнями самостійних пошукових завдань потребує від учителя цілеспрямованого керування. Це зумовлене насамперед логікою навчання на цьому етапі. Адже повноцінне формування нових понять передбачає, по-перше, не тільки розгляд фактів, особливостей предмета одного типу, а й зосередження уваги учня на основних ознаках предмета, по-друге, розкриття зв’язків і відношень виучуваного об’єкта з іншими, а також внутрішні зв’язки його елементів, по-третє, на основі такої аналітичної роботи підведення дітей до доступного формування визначення нового поняття.Нарешті, корисно співвіднести сформоване нове поняття з тими, які були засвоєні раніше, і отже, ввести його в загальну систему понять, доступних розумінню учнів цього віку. [12, с. 151].

Щоб цей етап пройшов успішно, слід надзвичайно уважно поставитись до змісту підготовчих вправ і способу постановки, послідовності виконання завдань з нового матеріалу, а також глибоко продумати запитання для закріплення засвоєного, яке обов’язково відбувається під керуванням учителя.

На уроках математики в 1 – 2 класах діти спостерігають різноманітні факти про кількісну зміну результатів залежно від зміни компонентів дій. Тому в 3 класі учні вже можуть самостійно узагальнити знання, потрібні для сприймання нового матеріалу з теми «Зміна суми залежно від зміни одного з доданків (якщо другий постійний)».

У 2 класі можна запропонувати учням для самостійної роботи з використанням підручника такі теми: множення п’яти і ділення на п’ять; додавання суми до суми; прийом порозрядного додавання; розв’язування задач, у яких відомі сума і один з доданків, а треба порівняти доданки; міліметр. У 3 класі доступні для первинного самостійного ознайомлення такі теми: зміна різниці залежно від зміни зменшуваного, додавання й віднімання багатоцифрових чисел; множення багатоцифрового числа на одноцифрове; розв’язування задач на знаходження дробу від числа; знаходження однієї сторони прямокутника за даною площею і другою його стороною; додавання, віднімання і множення багатоцифрових складених іменованих чисел; множення і ділення на 10, 100, 1000, множення чисел, які закінчуються нулями. Наприклад, тему додавання і віднімання багатоцифрових чисел у межах мільйона третьокласники легко засвоюють самостійно, оскільки алгоритм додавання і віднімання великих чисел ім. уже відомий.

Визначаючи матеріал для самостійної роботи, учитель повинен бути переконаний, що попередні знання, на яких тією чи іншою мірою ґрунтується вивчення нового, добре засвоєні дітьми. Так само уважно треба поставитися до способу постановки завдання. Інструкція до завдання має бути лаконічною, але точною й повною. Її зміст повинен відображати послідовний хід міркувань і практичних дій над новим поняттям, засвоєнням обчислювального прийому тощо. Детальна інструкція потрібна не тільки для індивідуальної роботи, коли відбувається ознайомлення з новим матеріалом, а й тоді, коли учні засвоюють новий матеріал за підручником. Наприклад, вивчаючи ділення багатоцифрового числа на одноцифрове, крім розгляду прикладу в підручнику, вчитель пропонує дітям підготувати відповіді на запитання, які написані на дошці:

1.Як утворене перше неповне ділене? 2.Як знайдено першу цифру? 3.Для чого виконано множення 9:4? 4.Як знайдено другу цифру частки? Потім правило закріплюється розв’язуванням двох прикладів за підручником. Нарешті, учні готові до узагальнюючої відповіді на запитання, як поділити багатоцифрове число на одноцифрове.

Великі можливості для організації самостійної роботи виникають під час закріплення і повторення матеріалу.Якщо змістом самостійної роботи є тренувальні вправи, завдання треба ускладнювати поступово. Спочатку вчитель пояснює і показує на прикладах, як треба працювати, потім діти виконують кілька вправ під його безпосереднім керуванням. І тільки після цього вони самостійно працюють над аналогічними завданнями.

На уроках математики на етапі закріплення матеріалу урізноманітнюються види завдань, ускладнюється відпрацювання окремих прийомів обчислення, зростають вимоги для їх застосування в процесі розв’язування рівнянь, задач тощо, посилюється темп роботи учнів. Тому важливо, щоб зміст і форма завдань на цьому етапі виключали формалізм у засвоєнні математичних знань. Як відомо, молодші школярі оволодівають обчислювальними навичками на основі знань елементів теорії. Наприклад, у 1 класі перед вивченням додавання і віднімання у межах 100 засвоюються чотири властивості цих дій: додавання числа до суми і віднімання числа від суми; додавання суми до числа і віднімання суми від числа; у 2 класі перед вивченням поза табличного множення діти ознайомлюються з власністю множення суми на число, а перед вивченням поза табличного ділення – з правилом ділення суми на число і т.д.Для того, щоб учні діяли свідомо, вміли обґрунтовувати послідовність своїх дій, не тільки при поясненні нового матеріалу, а й при первинному закріпленні та наступному тренуванні обов’язково використовується відповідний теоретичний матеріал.

Якщо обчислювальний прийом тільки засвоюється для закріплення послідовності дій корисно давати учням алгоритм розв’язання. Наприклад, коли другокласники опановують прийом віднімання двоцифрового числа від двоцифрового, перед виконанням прикладів з повним поясненням доцільно запропонувати дітям міркувати в такій послідовності:

1.Запиши зменшуване.

2.Заміни від’ємник сумою різних доданків.

3.Прочитай про себе знайдений вираз. (Від числа… відняти суму… і …).

4.Згадай правило віднімання суми від числа.

5.Подумай, який спосіб розв’язування тут найзручніший.

6.Обчисли приклад і зроби перевірку.

Крім розв’язування прикладів і задач, учні 2 – 3 класів можуть самостійно виконувати різноманітні завдання, спрямовані на опанування геометричного матеріалу. Це, зокрема, завдання на вимірювання відрізка, сторони геометричної фігури креслення відрізка певної довжини на кілька сантиметрів більшого (меншого) даного; різницеве і кратне порівняння відрізків знаходження довжини ламаної лінії; впізнавання геометричних фігур (на плакаті, картах), побудова заданих фігур (трикутників, чотирикутників, ламаної лінії, кола); обчислення площі трикутника (3 клас), обчислення і порівняння периметрів фігур, побудова геометричної фігури від руки (3 клас).

Для тренувальної самостійної роботи учням корисно давати посильні завдання, які не потребують виконання великої механічної роботи, але вимагають напруження думки. Наприклад, на уроках математики в 1 класі для індивідуальної роботи можна використати такі завдання:

1.Записати номер прикладу, який має у відповіді 0.

0+1                                         7+0

0+5                                         5-0

5+0                                         6-6

2.Чому дорівнює сума всіх відповідей?

12-1                                        16-2                              20-0

10-9                                        12-4                              13-3

3.Записати приклади, між якими можна поставити знак = :

2+6                                         10-7                              10-2

10-5                                        3+7                               9-4

Підвищує результативність самостійної роботи тематичне планування. Воно дає змогу вчителеві рівномірніше завантажувати учнів, поступово ускладнювати й варіювати зміст і характер завдань, заздалегідь готувати дидактичний матеріал до кожного уроку. Отже, щоб навчити молодших школярів активно і свідомо працювати, слід широко використовувати різноманітні за змістом і характером самостійні завдання на всіх етапах опрацювання матеріалу: у підготовчих вправах, під час засвоєння нових знань і способів дій, у процесі закріплення і формування вмінь і навичок.

  

Висновки

Проблема розвитку пізнавальної самостійності учнів є однією з найбільш актуальних в педагогічній теорії і практиці. Об’єктивна можливість розвитку пізнавальної самостійності зумовлена діалектичним характером навчального процесу. Як одна з властивостей навчальної діяльності школяра пізнавальна самостійність характеризується динамічним взаємозв’язком мотиваційного, змістового і організаційно-процесуального компонентів.

Взаємозв’язок пізнавальної самостійності з різними аспектами навчального процесу різноманітний. Тому в навчанні вона виявляється різнопланово: у процесі формування всебічно розвиненої особистості – як мета навчання; у процесі засвоєння знань умінь і навичок – як засіб підвищення усвідомленості та дійовості засвоюваного матеріалу. Водночас дидактика розглядає пізнавальну самостійність учня як результат ефективно організованого навчального процесу.

У психології стверджується, що «потреба – це загальна спрямованість активності дитини; потреба – психічний стан, який створює передумову діяльності, але сам не визначає характеру цієї діяльності… Незважаючи на те, що всім дітям властива потреба у нових враженнях, яка переходить у так звану невситиму пізнавальну потребу (Л.І. Божович), вона може по-різному реалізуватися залежно від умов навчання. В одній ситуації пізнавальна потреба може бути задоволена одержанням позитивної оцінки, в іншій – за більш досконалої організації навчального процесу – учень починає прагнути і до оволодіння засобами самостійного набування знань».

Таким чином у, пізнавальній активності важлива її спрямованість, змістова характеристика, Отже, завдання вчителя полягає не тільки в тому, щоб розвивати природну допитливість молодших школярів, а й навчити їх ставити пізнавальні запитання, які вимагають активного оперування знаннями, точного вибору способу дії, виробляють уміння міркувати в заданому їм напрямі: «від пізнавального запитання – до розв’язання пізнавальної задачі».

Навчання молодших школярів уміння ставити пізнавальні запитання передбачало систематичність, багаторазовість вправлянь і поступову самостійність учнів у цій роботі. Усталеною є думка про те, що як і дошкільники, молодші школярі – «юні чомучки». Вони часто про все запитують дорослих і, як правило, їх не задовольняє коротка відповідь.Молодші учні неодмінно хочуть знати причину подій, як і за яких обставин вони відбувалися, тощо. Саме цим, на думку відомого психолога В.В. Давидова, молодші учні відрізняються від «чомучок»-дошкільнят. Як свідчать численні спостереження, природна допитливість молодшого школяра виявляється в основному за межами класу і не стосується тих понять, які є предметом засвоєння на уроці. Спеціальне дослідження цього питання дає змогу стверджувати, що в багатьох випадках на уроці ще переважає активність вчителя, який показує, розказує, ставить запитання, а активність учнів виявляється, як правило, у відповідях. А для розвитку пізнавальної активності школярів цікавих пізнавальних запитань учителя недостатньо, треба, щоб і в самих дітей виникали запитання, щоб вони вміли самостійно запитувати про нове, невідоме.Цю думку підкреслювали видатні педагоги – А. Дістервег, К.Д. Ушинський,В.О. Сухомлинський та інші. Вони вважали, що в дитячих запитаннях виявляються пізнавальні потреби, духовні запити дитини, природні нахили і здібності. «Добивайтесь того, щоб учні ваші побачили, відчули незрозуміле – щоб перед ними постало питання, - писав В.О. Сухомлинський, - якщо вам удалося цього досягти – маєте половину успіху… Адже запитання збуджують бажання знати».

Отже, для успішного розвитку пізнавальної самостійності молодших школярів необхідно формувати в учнів пізнавальні проблеми, розвивати бажання й уміння працювати самостійно, наполегливо добиватись результату у виконанні самостійних завдань. Шляхами такого формування є раціональне поєднання репродуктивної і продуктивної діяльності з метою доцільного збільшення питомої ваги частково-пошукових методів: запровадження в зміст початкового навчання спеціальної системи пізнавальних завдань, використання ефективних засобів керування пошуковою діяльністю молодших школярів, на різних етапах навчання.

Список використаної літератури:

1.Савченко О.Я. Розвиток пізнавальної самостійності молодших школярів.-К.: Радянська школа, 2002.-175с.

2.Лернер И.Я. Дидактические основы познавательной самостоятельности

учащихся при изучении гуманитарных дисциплин.-М., 2001

3.Ушинський К.Д. Твори.У 6-ти т.-К., 2004.

4. Данилов М.А. Воспитание у школьников самостоятельности и творче ской активности в процессе обучения.-М., 2010.

5.Скрипченко О.В. Психічний розвиток учня.-К., 2004.

6.Есипов Б.П. Самостоятельная работа учащихся на уроках.-М., 2003..

7.Педагогическая энциклопедия.-М.,2008.

8.Махмутов М.И. Проблемное обучение.-М., 2005.

9.Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников.-М., 2011.

10.Возрасная и педагогическая психология.-М., 2005.

11.Стрезикозин В.П. К новым рубежам.-М.: Начальная школа, 2007.

12.Онищук В.О.Активізація навчання старшокласників.-К., 2009.

І.І.Матушевська

Шляхи підвищення навчально-пізнавальної активності молодших школярів

методичний посібник

для вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл

І.І.Матушевська

Шляхи підвищення навчально-пізнавальної активності молодших школярів

методичний посібник

для вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл

Великий Жолудськ

2018

У методичному посібнику обґрунтовано психолого-педагогічну суть навчально-пізнавальної активності молодших школярі,визначено критерії,види та рівні навчально-пізнавальної діяльності, узагальнено підходи різних авторів та встановлено,що інтерактивні технології та мультимедійні засоби навчання є перспективним та високоефективним інструментом.

Може використовуватись як для індивідуальної,так і колективних форм роботи у загальноосвітніх школах.

Автор посібника:

Інна Іванівна Матушевська – учитель Великожолудського НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДНЗ»

Рецензент:

Грушевська Р.І. – заступник директора з навчально-виховної роботи Великожолудського НВК « ЗОШ І-ІІІ ступенів – ДНЗ»

Схвалено та рекомендовано до друку методичною радою Великожолудського НВК « ЗОШ І-ІІІ ступенів – ДНЗ»

Протокол № 5  від 16.01.2018.

Відповідальний за випуск:

Матушевська І.І., вчитель початкових класів

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….4

Психологічне обґрунтування сутності активності особистості та навчально - пізнавальної активності……………………………………………………………..6

Види,рівні та критерії навчально-пізнавальної активності……………………….9

Проблема активізації навчально-пізнавальної  активності школярів у педагогічній теорії та практиці…………………………………………………....11

Мультимедійні засоби навчання як важливі елементи активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів…………………………………………………17

Розвиток навчально-пізнавальної активності дитини шляхом впровадження інтерактивних технологій……………………………………………………….....24

Висновок…………………………………………………………………………….32

Додатки……………………………………………………………………………...34

Список літератури………………………………………………………………….36

                                                                   Успіх у навчанні — єдине джерело  

                                                     внутрішніх сил дитини,

                                                       які породжують енергію

                                                                            для переборення труднощів,

                                             бажання вчитися.

Василь Сухомлинський

Вступ

В умовах розбудови суверенної України, створення суспільства з новою політичною, соціальною і економічною структурою надзвичайно гостро постає потреба у творчих, активних особистостях; висококваліфікованих, компетентних фахівцях із знанням декількох іноземних мов; професіоналів, здатних запозичувати прогресивний досвід ,що прагнуть до впровадження нових оригінальних ідей , взаємовигідної участі у міжнародному співробітництві, формуванні нового ставлення до нашої держави у Європі та у світі. А тому перед сучасним українським суспільством надзвичайно актуально постає проблема створення оптимальних умов для розвитку навчально-пізнавальної активності підростаючої людини – якості,без якої неможливе розкриття індивідуальності та повноцінний розвиток особистості. Провідна роль у вирішенні зазначеної проблеми належить національній системі освіти.

Важливо не стільки озброїти дитину системою галузевих знань,скільки навчити їх самостійно здобувати потрібну інформацію, осмислювати її, робити висновки  та приймати відповідальні рішення. Сьогодні робиться акцент на тому,щоб школа створювала умови для саморозвитку та самореалізації кожного учня. У національній доктрині розвитку освіти у XXІ столітті зазначено: «Головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації  кожної особистості як громадянина України…», Закон України « Про загальну середню освіту» стверджує : «Завданням загальної середньої освіти є формування особистості учня, розвиток його здібностей і обдарувань». Аналіз практики навчання молодших школярів засвідчує,що в них часто недостатньо розвинена навчальна діяльність. Це не дозволяє їм повністю реалізовувати свій потенціал у навчанні. Саме тому формування навчально-пізнавальної активності школярів у наш час є актуальною проблемою.

Психолого-педагогічні передумови  становлення навчально-пізнавальної активності молодших школярів розкривають П. Гальперін, М. Добринін, Л.Занков, Г.Костюк, А. Леонтьєв, Г. Люблінська, Н.Менчинська, М. Махмутов,С.Рубінштейн, М. Скаткін, В.Сухомлинський, Н.Тализіна, І.Харламов, Т.Шамова та інші. Науковці пропонують цікаві підходи до визначення суті навчально-пізнавальної активності, дослідження методів, способів, прийомів її формування та стимулювання у молодших школярів. На думку вчених, урок повинен бути постійним відкриттям істин,шляхом до пізнання нового, з’ясування закономірностей навколишнього світу.

Водночас , на тлі багатогранності вивчення проблеми та її надзвичайної актуальності, феномен навчально-пізнавальної активності залишається недостатньо дослідженим. Зокрема,у  наукових колах немає єдиного погляду на змістове наповнення та дефініцію поняття «навчально-пізнавальна активність»; існують значні розбіжності у визначенні структури навчально-пізнавальної активності; відсутня чітка характеристика психологічних особливостей навчально-пізнавальної  активності молодших школярів; потребує вдосконалення методичний апарат експериментального дослідження навчально-пізнавальної активності тощо.

Психолого-педагогічне обґрунтування сутності навчально-пізнавальної активності особистості

Загальною характеристикою живих істот є їхня активність. Саме активність забезпечує підтримку життєво важливих зв’язків усіх істот з навколишнім світом. Слово «активність» походить від латинського «activus» і означає діяльний, енергійний, ініціативний.

У психологічному значення цього поняття активність є сутнісною ознакою діяльності,в якій суб’єкт змінює свою поведінку і свої психічні властивості.

Реальне відчуття значущості феномена активності обумовило ранню появу наукового інтересу до нього. Цей феномен став предметом спеціального дослідження вже філософів Стародавньої Греції – Платона та Аристотеля. Проте широко обговорюватися тема активності стала в епоху інтенсивного розвитку суспільно-наукових знань,коли людина була виділена як самостійне явище.

Важливі наукові позиції для розуміння категорії активності представлені працях Д. Узнадзе. Істотним моментом людської активності він називав установку – « психологічний механізм, щ дає можливість діяти» як на несвідомому, так і на свідомому рівнях. Всі форми людської поведінки виводяться ним із трьох видів психологічної активності : імпульсивної, примусової (з боку інших людей,соціального середовища) і вольової. Специфічний стан активності виникає в суб’єкта,згідно з теорією установки, « у випадку наявності певної потреби і ситуації її задоволення»  [3.17]. Така активність виявляється « як установка його до здійснення відповідної діяльності». На його думку, форми активності утворюють певну ієрархію : активність індивіда – спілкування, споживання, задоволення допитливості,гра; активність суб’єкта  - задоволення естетичних потреб,розвага, виконання суспільних вимог; активність особистості – художня творчість, спорт, суспільна діяльність [6.17-18].

В концепції  В.Петровського [4.8] активність – загальна характеристика життя й неодмінна умова існування живих істот,їх універсальний спосіб репродукції себе. Володіння цією здатністю насамперед характеризує суб’єкта активності. У плані більш конкретних і предметних дефініцій активність може бути представлена як цілісна система  двох взаємодіючих підсистем – зовнішньої і  внутрішньої. Своєрідність цієї динамічної системи полягає в тому, що вона сама перебуває в русі,поєднуючи в собі безліч динамічних проявів,які можуть здійснюватися в двох основних  формах: у взаємопереходах між операціями – діями – діяльністю та у надситуаційній активності (дії над межами вимог наявної ситуації).

Також питання про активність особистості було порушене австрійським психіатром З.Фрейдом – фундатором теорії та практики психоаналізу. Головні положення цієї теорії обґрунтовують думку,що до активності людину спонукають її інстинктивні потяги, притаманні їй від народження, які передаються спадково. Це світ інстинктів, біологічних і фізіологічних потягів,неусвідомлюваних імпульсів, природа виникнення яких «невідома». Засадовим для його теорії є визнання пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні З.Фрейда можна вважати його звернення до царини підсвідомого у психіці людини,яке істотно впливає на її життєдіяльність.

Що ж до педагогіки, то поняття активності тут відбиває мету ,зміст цієї науки,чітку педагогічну спрямованість,урахування досягнення інших наук (В.І.Лозова). Таким чином, поняття активність у педагогічному розумінні можна трактувати як рису людини,яка виявляється в стані готовності, прагненні самостійної діяльності , а також у якості здійснення діяльності, виборі оптимальних шляхів досягнення поставленої мети. Активність – це також ситуативний стан людини в перший момент діяльності, що виявляється в готовності людини реагувати.

Активність навчання формується у процесі пізнавальної діяльності,характеризується прагненням до пізнання,розумовим напруженням і виявленням морально-вольових якостей школярів, і в той же час сама активність впливає на якість діяльності. [19. 38]

У психолого-педагогічній науці немає єдиного підходу до визначення  поняття «навчально-пізнавальна активність». Учені акцентують увагу на різних суттєвих характеристиках цього феномену, які значною мірою пов’язані з навчальною працелюбністю особистості.

Так,наприклад, А.Арістова вважає ,що навчально-пізнавальна активність людини виявляється у процесі її перетворювальної діяльності  і передбачає  ставлення суб’єкту до оточуючих явищ та предметів [3.34]. На її думку,активність виступає як невід’ємна умова  пізнавальної діяльності суб’єкту і змінюється відповідно до того, як змінюється рівень  і характер змісту його діяльності.

Д.Вількєєв визначає навчально-пізнавальну активність «як психологічний стан, який виявляється в настрої розв’язувати інтелектуальні завдання [6.26].

Зі створенням в учнів потреби у знаннях,вихованням інтересу до навчання та високою вимогливістю вчителя, вихованням відповідального ставлення учня до навчання пов’язує активність у навчанні М. Данилов [9.32-42].

З погляду Н.Половнікової, навчально-пізнавальна активність – це готовність і прагнення до енергійного оволодіння знаннями.

Навчально-пізнавальну активність як діяльний стан учня,який характеризується прагненням до навчання, розумовою напругою і виявом вольових зусиль у процесі оволодіння знаннями розглядає І.Харламов [7.31].

На думку Т.Шамової [8.15],активність у навчанні – це не просто діяльний стан учня,а якість цієї діяльності,в якій виявляється особистість самого учня з його ставленням до змісту, характеру діяльності і прагненням мобілізувати свої морально-вольові зусилля для досягнення навчвльно-пізнавальних цілей. Навчально-пізнавальна активність,як відзначає Г.Щукіна, це особистісне утворення,яке виражає індивідуальний відгук на процес пізнання,живу участь,розумово – емоційну чуйність учня в пізнавальному процесі [4.18].

П.Підкасистий розглядає навчально-пізнавальну активність « як найважливішу рису характеру, якість особистості,що виявляється  в енергійності,ініціативній діяльності,у праці, навчанні, суспільному житті,у різноманітних видах творчості,у грі» [5.43-44].

Слушною в контексті проблеми,що розглядається є думка М. Лісіної про те,що навчально-пізнавальна активність – це стан готовності особистості до пізнавальної діяльності, той стан,що передує діяльності й породжує її  розумову активність як потребу в розумовій діяльності та інтелектуальну як потребу мислити [8.18-35].

Найбільш повне визначення навчально-пізнавальної активності зроблено В. Лозовою [11.39-40],яка розглядає це поняття як рису особистості,що виявляється в її ставленні до пізнавальної діяльності,яка передбачає стан готовності,прагнення до самостійної діяльності,спрямованої на засвоєння індивідом соціального досвіду,накопичених людством знань і способів діяльності,а також знаходить вияв у якості пізнавальної діяльності.

Критерії,рівні,види і фактори навчально-пізнавальної активності.

Педагог в практичній діяльності часто зустрічається із проблемами, пов’язаними з навчально-пізнавальною активністю дитини. Низька або зовсім відсутня навчально-пізнавальна активність призводить до стійкої неуспішності,інтелектуальної пасивності. Шкільна неуспішність, у свою чергу,призводить до відхилень у поведінці, дезадаптації.

Під час роботи з формування та корекції навчально-пізнавальної активності перш за все виникає питання про діагностику її рівня. Діагностувати рівень розвитку навчально-пізнавальної активності можна методом безпосереднього стеження за учнями під час уроків та позаурочної діяльності, використовуючи інструменти психологічної діагностики – анкети,тести,тощо. (Див. додаток А,Б,). Під час спостереження за учнями педагог звертає увагу на такі найважливіші,на думку фахівців, показники навчально-пізнавальної активності:

·                       зосередженість,концентрація уваги на предметі, що вивчається;

·                       дитина з власної ініціативи звертається до певної галузі знань, намагається дізнатися якомога більше;

·                       позитивні емоції при подоланні труднощів, що виникають під час інтелектуальної діяльності. [11. 34-37]

Для виявлення рівня сформованості активності особистості необхідно  встановити критерії, за якими оцінюватимуть її навчально-пізнавальну сторону. Встановлюючи критерії навчально-пізнавальної активності, необхідно відповісти на питання: чому і заради чого діє той,хто навчається, що саме він чинить і як,якими засобами користується і за яких умов. Критерії мають відбивати ставлення людини до об’єкта пізнання, самого процесу пізнання,водночас показники пізнавальної активності мають бути об’єктивними.

До критеріїв навчально-пізнавальної активності можна віднести:

·                       ініціативність, енергійність, інтенсивність діяльності, позитивне ставлення до діяльності (інтерес,допитливість,сумлінність);

·                       самодіяльність, саморегуляцію, усвідомлення діяльності, волю особистості (наполегливість, завзяття в досягненні мети);

·                       цілеспрямованість,творчість.

Узагальнюючи підходи різних авторів, можна виокремити відповідно до зазначених критеріїв такі рівні навчально-пізнавальної активності:

1)                    репродуктивний (виконавський,  відтворювальний, наслідувальний, алгоритмічний),з а  якого учні копіюють запропоновані їм зразки дій;

2)                    реконструктивний (пошуковий,евристичний) – застосування відомих знань, прийомів, дій до нових ситуацій;

3)                    творчий (продуктивний, креативний) – самостійна й ініціативна практична діяльність.

Навчально-пізнавальну активність різних рівнів відображають також види навчальної активності,виокремлені В.І.Лозовою:

·                       потенційна: допитливість,короткочасний інтерес, бажання пізнати нове присутнє,але воно не реалізується ( учні записуються до гуртків, але не беруть в них участі; записують назви книжок,але не читають їх).

·                       Реалізована, яка поділяється на :

а) виконавську активність особистості,що виявляється в репродуктивній діяльності. Учень позитивно ставиться до тих завдань,якій йому пропонують виконати, хоч це іноді вимагає подолання лінощів, небажання. В такій діяльності мета, завдання, засоби діяльності запропоновані, але сама особа виявляє енергійність. Виконавча активність може бути зовнішньою, механічною,якщо учні пишуть, слухають, але ці процеси у них не завжди пов’язані з внутрішніми потребами пізнавальної діяльності та внутрішньою, коли особа приймає мету, засоби пізнавальної діяльності, тобто пізнання мотивоване;

б) реконструктивну активність, яка передбачає не лише копіювання виконання того,що запропоновано,а й вибір засобів діяльності, використання відомих знань,прийомів дій і в інших ситуаціях;

в) творчу активність, показником якої є ініціатива,самостійність у визначенні мети,завдань, засобів пізнання, інтерес, характер діяльності (новизна,своєрідність,ламання традицій тощо), оптимальність діяльності (скорочення кількості дій, операцій, витрати часу,сил).

Проблема активізації навчально-пізнавальної активності школярів у педагогічній теорії і практиці.

Проблема активізації навчально-пізнавальної активності не нова. Її вивчали спеціалісти в галузі психології і педагогіки стосовно навчального процесу ( Л.П. Аристова, Ш.І.Ганелін, В.В. Давидов, М.І. Єникеєв , М. Н. Скаткін, Г.І.Щукіна та інші). Проте як системне педагогічне явище,що має своєрідну структуру і виявляється на різних рівнях,проблема навчально-пізнавальної активності учнів досліджена недостатньо. На підставі аналізу зазначених та інших психолого-педагогічних досліджень розглянемо формування навчально-пізнавальної активності учнів як педагогічну проблему [4.20].

Активізація навчально-пізнавальної діяльності дозріває в умовах тісного зв’язку теорії і практики в навчання. Закріплення, збагачення і систематизація знань здійснюється в процесі їх підсвідомого застосування. Багаторазові переходи від теорії до практики і навпаки є однією з вимог успішного засвоєння знань. Умови,в яких учні не тільки продуктивно й раціонально оволодіють знаннями,усвідомлять їх, набудуть необхідних навичок і вмінь  застосовувати їх у  нових ситуаціях, а й розвинуть свої здібності, зреалізують свій творчий потенціал, закладуть основи поступового переходу до самостійного навчання і регулювання своєї розумової діяльності. Засвоєння знань і способів дій у такому навчанні є і процесом і результатом діяльності самого учня,який знає ,як і для чого він вивчає матеріал, як його можна використати. Для цього навчальний матеріал подається як система знань усієї програми предмета, що поділяється на етапи. А конкретні уроки розробляються відповідно до того, на якій стадії перебуває розв’язання навчального завдання [2.98].

Не менш значущим є те,що розвиваючі можливості дитини,ми активно впливаємо і на її функціональний стан, який обумовлюється високою розумовою працездатністю і позитивним емоційним фоном [8.12].

Навчально-пізнавальна активність дитини зумовлюється однією з провідних закономірностей психічного розвитку дитини – індивідуальністю. Найважливішу роль у навчанні відіграє правильно організований процес. Якщо він відповідає особливостям психічної діяльності кожного учня,тоді створюються сприятливі умови для успішного сприймання і засвоєння матеріалу. Індивідуального підходу потребують усі діти. Не можна орієнтуватися на якогось середнього учня і через це обмежувати навчально-пізнавальну діяльність школяра,який має порівняно низький ступінь логічного мислення. Індивідуалізація навчання має розвинуті дві основні вимоги: запобігання  відставанню слабо встигаючих і забезпечення розвитку інтересів,нахилів, здібностей усіх учнів відповідно до їхніх якостей,особливостей психіки.

Насамперед потрібно індивідуалізувати навчально-пізнавальну діяльність школярів на уроці, виконання домашніх завдань та позакласної роботи. Найлегше це робити під час закріплення навчального матеріалу і його практичного застосування; важче, коли діти опановують нові знання. Правильно організована робота, увага до кожної дитини сприятиме тому, що розумові сили її розвиватимуться безупинно, а сама вона відчує себе сильною, здібною,цікавою для вчителів та однокласників. Забезпечити умови,щоб учень був суб’єктом навчальної діяльності зобов’язаний кожен учитель. Передумови для цього на уроці такі:

а) не можна всіх навчити однаково,треба створити належні умови, щоб кожний школяр зробив стільки кроків, скільки може;

б) від полювання за помилками перейти до їх профілактики;

в) створити комфортні умови для кожної дитини ( вчитися без страху, охоче,із задоволенням);

г) виходити на режим вільної поведінки, і таким чином, формувати й вільну особистість.

На думку Л.М.Толстого, знання тільки тоді знання, коли набуті зусиллями думки, а не пам’яті. В умовах перебудови школи для вчителя важливо зробити навчальний процес творчим,осмисленим, активізувати всю навчально-пізнавальну діяльність школяра. В.О. Сухомлинський вважав,що майстерність вчителя полягає в умінні вчити дітей мислити; кожний педагог повинен виховувати розум учнів, без цього школа перестане бути школою.

У навчальному процесі вчитель постає насамперед  як організатор і керівник навчально-пізнавальної діяльності дітей. Він створю є  умови, при яких школярі можуть найбільш раціонально і продуктивно розвивати пізнавальні процеси. Урок є основною ланкою процесу формування навчально-пізнавальної активності молодших школярів. На ньому з окремих «цеглинок» складаються не лише знання, а й почуття, переживання, вміння міркувати, логічно мислити, уявляти,уважно слухати. Основна умова розвитку пізнавальної активності – щоб на кожному уроці якомога частіше лунало «чому?».

Розвиток пізнавальних процесів допомагає створювати сприятливі умови для індивідуального зростання дитини на основі свободи її духовного вибору. А саме:

·                       активізують пізнавальну діяльність;

·                       розкривають дитину як особистість;

·                       дисциплінують мислення;

·                       навчають правильності думки;

·                       дають можливість виявлятися психічним процесам та визначати їх рівень та якість;

·                       навчають умінням об’єктивно оцінювати себе, будувати стосунки з іншими,жити за певними правилами.

Для дітей школа є часом зростання, час відкриття, гри, усвідомлення себе, своїх можливостей.

Тому важливо на цьому етапі розвитку не загубити все, що закладено природою в дитині, не «закрити» бажання думати,фантазувати, говорити, розмірковувати.

Розвиток навчально-пізнавальної активності дітей допомагає розширити межі контактування зі світом,стати більш сильним, впевненим, мудрим, здатним до творчого мислення, робити свідомий вибір, знаходити оптимальні шляхи вирішення будь-яких проблем. [2.14-16]

Також, активізація навчально - пізнавальної діяльності передбачає певну стимуляцію, посилення процесу пізнання. Стимулює навчально-пізнавальну діяльність насамперед учитель. Його дії передбачають розвиоок навчальної мотивації через формування активної позиції учня, позитивного ставлення до навчання, мотивації на досягнення успіху, пізнавального інтересу та навчально-пізнавальної активності.

Для формування активної позиції школяра вчитель може використовувати:

·                       словесне навіювання, зокрема відчуття незалежного ставлення до навчання, до школи;

·                       необхідно забезпечити ситуації особистого вибору завдання, вправи ( яку задачу розв’язуватимеш: про яблука чи про будиночки); ступеня складності завдання (легке чи цікаве); кількості завдань ( скільки завдань берешся розв’язувати : одне чи два);

·                       створити ситуацію активного впливу на спільній навчальній діяльності ( діти самі розбиваються на пари й виконують запропоновані завдання).

Для формування позитивного ставлення до процесу навчання необхідно:

·                       піклуватися про створення загальної позитивної атмосфери на уроці, постійно знижувати тривожність дітей, виключати докори, іронію,кепкування, погрози, прагнучи виключити страх школяра перед ризиком помилитися, забути, зніяковіти, невірно відповісти;

·                       створювати ситуацію успіху в навчальній діяльності, що формують відчуття задоволеності, упевненості в собі,об’єктивної сомооцінки й радості;

·                       спираючись на гру, включаючи інтелектуальні ігри із правилами, активно використовуючи ігрову техніку та кожному етапі уроку, робити гру природною формою організації діяльності дітей на уроці та в позаурочний час;

·                       використовувати інтерес учнів до наочності;

·                       цілеспрямовано емоційно стимулювати дітей на уроці, запобігати небезпечним для навчання відчуттям нудьги, сірості,монотонності за допомогою включення різних видів діяльності, цікавості, особистої емоційності;

·                       збуджувати інтелектуальні емоції – здивування, новизни, сумніву, досягнення;

·                       формувати внутрішній оптимістичний настрій  у дітей, вливаючи впевненість,даючи установку на досягнення, подолання труднощів.

Для розвитку мотиву досягнень вчитель повинен:

·                       орієнтувати учнів на самооцінку діяльності – питайте в учня : «Ти задоволений результатом?», замість оцінки : « Ти добре впорався з роботою»;

·                       проводити індивідуальні бесіди для обговорення досягнень та промахів;

·                       постійно цікавитися ставленням учня до процесу й результату своєї діяльності;

·                       допомагати учням бути відповідальними за успіхи і промахи;

·                       запрошувати на уроки гостей, які можуть розповісти про свої успіхи та невдачі;

·                       допомагайте учням побачити зв’язок між їх зусиллям і результатом праці;організовуйте рефлексію та зворотній зв’язок під час уроку.

Одним із основних завдань педагога є розвиток навчально-пізнавального інтересу,для цього необхідно:

·                       не допускати навчальних перевантажень, перевтоми й одночасно низького темпу роботи (дозування навчального матеріалу з точки зору кількості та якості повинно відповідати можливостям і здібностям учнів);

·                       використовувати зміст навчального матеріалу як джерело стимуляції пізнавальних інтересів;

·                       стимулювати навчально-пізнавальний інтерес різноманіттям цікавих прийомів ( ілюстрації, гра, кросворди, драматизація тощо);

·                       спеціально навчати прийомів розумової діяльності й навчальної роботи;

·                       використовувати проблемно-пошукові методи навчання. [11. 34-37]

Основні рекомендації педагогам щодо роботи з дітьми, які мають різні рівні розвитку навчально-пізнавальної активності можна узагальнити у таблиці:

Рівні розвитку пізнавальної активності	Тактика взаємодії педагога з дітьми
Високий рівень Достатньо сформована навчально-пізнавальна активність	Уважно вислуховувати дітей, заохочувати їх до розповіді, наприклад: «Що ти бачив?», «Розкажи,про що нове ти дізнався», «  Як ти гадаєш, що буде коли зробити …», «Спробуй» ( Ця робота повинна привести до запитання « Як ти робитимеш це?»
Середній рівень Недостатньо сформовані навчально-пізнавальний інтерес та ініціатива. Недостатньо розвинені операції мислення. Не сформоване вміння сприймати і розв’язувати завдання.	Спрямовувати пошук, вправлятись у порівнянні, аналізі, синтезі, узагальненні під час ігор та дидактичних вправ; спостерігати як дитина взаємодіє з однолітками в мікрогрупі, залучати її до обговорення проблем; учити виділяти завдання  в різних іграх, діяльності: про що треба дізнатися, що потрібно знати; чітко формулювати способи розв’язання завдань.
Низький рівень Недостатньо розвинені навчально-пізнавальні процеси. Відсутнє довірливе спілкування з дорослими.	Спонукати дитину до діяльності, давати конкретні завдання, залучати до ігор, створювати позитивну психологічну атмосферу для спілкування з однолітками.

Мультимедійні засоби навчання як важливі елементи активізації пізнавальної діяльності школярів

Перебудова середньої школи вимагає не тільки перегляду і вдосконалення змісту загальної освіти відповідно до нових завдань сучасного суспільства, але й активізації методів організації навчального процесу. Важливого значення з огляду на це набуває питання використання у педагогічному процесі мультимедійних засобів навчання (МЗН). Під МЗН розуміємо сукупність різних засобів навчання, як-то текстів,графічних зображень, музики та відео, спрямованих на здобуття знань, вдосконалення вмінь та навичок учнів. [5. 98]

МЗН забезпечують різні види діяльності,що базуються на комплексному використанні різних типів інформаційних процесів у межах єдиного технічного комплексу.

За призначенням і використаними операціями МЗН складаються з наступних видів:

1)                    засоби зберігання і відтворення навчальної інформації – забезпечують потрібну наочність у навчанні, а також можливість багаторазового відтворення спеціально переробленої навчальної інформації, яка відбиває сутність об’єктів , процесів і явищ,що вивчаються;

2)                    засоби моделювання (геометричні, фізичні й математичні моделі) – дають можливість не тільки демонструвати об’єкти й процеси, що вивчаються, а й досліджувати їх;

3)                    аудіо-комунікативні засоби. Комунікативне навчання – це залучення особи до духовних цінностей інших культур через безпосереднє спілкування і аудіювання ( читання). Одним із видів подання нового матеріалу на уроці є задиктовування. Учитель може подати його так,як він вважає за найкраще, але зазвичай сприйняття аудиторії дуже слабке, пасивне, через недостатню можливість двосторонньої комунікації. Також у процесі диктування матеріалу більша частина енергії учнів спрямована на занотовування, що перешкоджає обмірковуванню матеріалу. Записування надає можливість запам’ятовувати лекційний матеріал і використовувати його за відсутності вчителя; у школярів старшого віку це викликає згадування, проте  є зовсім не ефективним для учнів молодших класів.

4)                    візуально-спостережні засоби. Корисні візуальні матеріали складаються з об’єктів, моделей,діаграм, таблиць, графіків, анімації та постерів, карт, глобусів і таблиць, що посилюються на ілюстративні топографічні вказівки, малюнків, слайдів, фільмів, рухливих малюнків та телебачення. Такі заходи , як подорожі та використання візитів іноземців, вважаються частиною візуально - спостережної програми, а також демонстрація, драматизація, експеримент та творчі вправи є частиною візуально- спостережних засобів.[9.13-15]

У цілому слід відмітити, що малюнки та діаграми, експерименти та спостереження – все це використовується для конкретних цілей: узагальнення, абстрагування і пояснення, що є основними критеріями навчання. Проте для досягнення ефективності навчання використання візуально - спостережних засобів повинно супроводжуватися поясненнями вчителя.

Він повинен запропонувати  детальні розробки, уточнення та обговорення наочного матеріалу, що допоможе школярам зробити належні висновки та правильно тлумачте побачене. У деяких випадках візуальні матеріали можуть навіть бути перешкодою на шляху до адекватного розуміння матеріалу.

5)                    читально-письмові засоби (тестові). Читання і письмо становлять основу традиційного навчання, а підручник виявляється образним засобом між розділеними в просторі учителем та учнем. Матеріал у підручнику є зразком модульної частини предмету, що  вивчається, адаптованим до навчального рівня. Але трапляється, що зразки як у тексті, так і у вправах, можуть бути випадковими, тому усувається зворотній зв’язок для того,хто виконує вправи і вчитель повинен покластись на відповідальність учня.

Різні види МЗН дозволяють моделювати умови навчально-пізнавальної діяльності, реалізовувати їх у різноманітних тренувальних вправа з ситуативного характеру.

Кожен з вказаних видів сприяє більш раціональній діяльності вчителя на певному етапі навчального процесу, розширити її можливості, а за умови методично правильного використання – й економії часу, інтенсифікуючи тим самим весь педагогічний процес.[6.84-85]

Мультимедійні технології є на сьогоднішній день найбільш «модним» напрямом використання інформаційно-комп’ютерних технологій в сфері освіти.

В широкому сенсі «мультимедіа» означає спектр інформаційних технологій, що використовують різноманітні програмні та технічні засоби з метою найбільш ефективного впливу на користувача ( що став одночасно і читачем, і слухачем,і глядачем). Завдяки застосуванню в мультимедійних продуктах і послугах одночасної дії графічної, аудіо (звукової) і візуальної інформації ці засоби володіють великим емоційним зарядом і активно включають увагу користувача.

Підвищення якості освіти визначається використанням нових методів і засобів навчання. Активне навчання потребує залучення школярів у начальний процес. Широке застосування мультимедійних технологій здатне різко підвищити ефективність активних методів навчання для всіх форм організації навчального процесу: на етапі самостійної підготовки школярів, на уроках вивчення нового матеріалу тощо.

Експериментально установлено, що при усному викладі матеріалу за хвилину слухач сприймає і здатний обробити до однієї тисячі умовних одиниць інформації, а при «підключенні» органів зору до 100 тисяч таких одиниць. Тому абсолютно очевидна висока ефективність використання в навчанні мультимедійних засобів, основа яких – зорове та слухове сприйняття матеріалу.

Мультимедійні засоби навчання,що використовуються в навчальному процесі,повинні відповідати системі психологічних,дидактичних та методичних вимог. До специфічних дидактичних умов відносять:

·           адаптивність до індивідуальних можливостей учнів;

·           інтерактивність навчання;

·           реалізація можливостей комп’ютерної візуалізації учбової інформації;

·           розвиток інтелектуального потенціалу школяра;

·           системність і структурно-функціональна зв’язаність представлення навчального матеріалу;

·           забезпечення повноти (цілісності) і неперервності дидактичного циклу навчання.

В якості основного технічного засобу мультимедійних технологій,безумовно,виступає комп’ютер,оснащений необхідним програмних забезпеченням і мультимедійним проектором.Звісно,що комп’ютер не замінює собою викладача,а  являється лише засобом здійснення педагогічної діяльності,його помічником.

Завдяки своїм можливостям і розвитку  технічних засобів мультимедійні технології можуть застосовуватися при проведенні практично всіх видів навчальних занять.[7.14-17]

Аналіз педагогічної літератури і досвіду вчителів дозволити виділити декілька основних аспектів застосування засобів мультимедіа в навчальному процесі при проведені різних видів занять.

В процесі вивчення нового матеріалу вчитель,маючи у своєму розпорядженні обмежений об’єм часу,викладає основну частину уроку і дає направляючі вказівки і пояснення учням по змісту самостійно вивченого матеріалу. В цих умовах для підвищення якості і ефективності навчання збільшується значення візуалізації учбової інформації. Ці уроки ще можна називати мультимедійними лекціями.

Мультимедійні лекції можна використовувати для викладання практично всіх курсів. Якість і степінь засвоєння навчального матеріалу,а також вплив на активізацію навчально-пізнавальної діяльності,яка показує практика і дослідження,істотно зростає.

Таким чином,використання мультимедійного супроводу істотно покращує  сприйняття і осмислення питань,що розглядаються учнями,створює більш комфортні умови для роботи.

Активація емоційного впливу на уроках із застосуванням мультимедійних засобів навчання пов’язана з тим,що:

·                       по-перше,навчальне середовище створюється з наочним представленням інформації в кольорі(психологам доведено,що запам’ятовування кольорової  фотографії майже в 2 рази вище і порівнянні з чорно-білою);

·                       по-друге,використання анімації є одним із ефективних засобів привернення уваги і стимулювання емоційного сприяння інформації (разом з тим заміна статистичних зображень динамічними доцільна лише в тому,що випадку,коли сутність об’єкту,що демонструється,пов’язана  з процесом,динамікою,відношення яких не може передати статистика);

·                       по-третє,наочне представлення інформації у вигляді фотографій,відео фрагментів змодельованих процесів має більш сильну емоційну дію на людину,ніж традиційні,оскільки воно сприяє покращенню розуміння і запам’ятовування фізичних і технологічних процесів (явищ),які демонструються на екрані.[3.97-98]

Традиційно на уроках використовуються презентації-набір слайдів,представлених у певному порядку.Презентація демонструється на великому екрані за допомогою мультимедійного проектора і служить ілюстрацією до розповіді викладача.В якості інформаційного наповнення презентації можуть бути використані види інформації (текстова,аудіо,графічна,анімація,відео та ін.).

Останім часом багато уваги приділяється створенню і удосконаленню електронних підручників по різним дисциплінам.Важливим моментом тут являється використання мультимедійних засобів для підвищення наочності інформації до такої міри,яка не йде в порівняння з використанням звичайних «паперових» підручників. Електронні підручники з великим успіхом  застосовуються на різних заняттях і в ході самостійної підготовки.

Ще одним аспектом застосовування мультимедійних технологій в навчальному процесіє навчальні програми. Досвід використання електронних підручників,навчальних програмі електронних тренажерів показує,що їх ефективність залежить,в першу чергу,від наявності зворотного зв’язку з учнями. Не менш важливим при створені цих програмних продуктів є врахування психолого-педагогічних і естетичних вимог.

Перспективним напрямком використання технологій мультимедія в навчальному процесіє демонстрація трохвимірних анімованих моделей об’єктів.  Трьохвимірна анімація дозволяє відтворити динамічні явища,які скриті від спостереження в умовах звичайного навчального процесу. Основні труднощі в реалізації даного напрямку виникають в зв’язку з необхідністю використання досить складного програмного забезпечення і, як правило, великими часовими затратами на створення одного анімаційного ролика.

Демонстрація навчальних відеофільмів є одним із компонентів мультимедійних технологій. Наявність спеціальних програм-відеоредакторів дозволяє досить швидко змонтувати фільм із відзнятих фрагментів,накласти звук на відеоряд і додати необхідні коментарі-субтитри. Найбільш істотним при створенні фільму є наявність якісного сценарію, і, як наслідок логічна послідовність викладення матеріалу,яка обмежена в часі. Трьохвимірна анімація відеоролики можуть використовуватися як в складі мультимедійної презентації, так і поза нею.[9.15-16]

Мультимедійні засоби навчання є перспективним і високоефективним інструментом,що дозволяє надати масиви інформації у більшому об’ємі,ніж традиційні джерела і в тій послідовності,яка відповідає логіці пізнання і рівню сприйняття конкретного контингенту учнів. Вирішивши проблемні питання,можна підняти процес навчання на якісно новий рівень.        

Розвиток навчально-пізнавальної активності дитини шляхом впровадження інтерактивних технологій 

Формування навчально-пізнавального інтересу – необхідна умова шкільного навчання. Навчально-пізнавльна активність учня початкових класів виявляється в навчальній діяльності.

З метою активізації навчально-пізнавальної діяльності, на кожному уроці вчитель може застосовувати елементи інтерактивних технологій, творчі проблемні завдання, що забезпечують розвиток тих здібностей і якостей, які перебувають у стадії формування.

Оновлення змісту освіти сприяє трансформації її технологій, надає їй особистісної сформованості.

Слово « технологія» - грецького походження й означає «знання про майстерність». За визначенням ЮНЕСКО, технологія – це  « системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів у їх взаємодії, що своїм завдання вважає оптимізацію форм освіти». Інноваційна освітня технологія – сукупність форм, методів і засобів навчання, виховання і управління, об’єднаних єдиною метою, добір операційних дій педагога з учнем, у результаті яких суттєво покращується мотивація учнів до навчального процесу.

Інтерактивне навчання – це,насамперед, діалогічне навчання,під час якого здійснюється взаємодія вчителя та учня.

Інтерактив – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, одним із завдань якої є  створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність.

Навчально-пізнавальний інтерес – це один із важливих мотивів навчання школярів. Його дія дуже сильна. Під впливом пізнавального навчання робота навіть у слабких учнів відбувається продуктивно. Навчально-пізнавальний інтерес за умов правильної організації педагогічної діяльності учнів та системності повинен впливати на розвиток дитини.

Класична педагогіка минулого стверджувала: «Смертельний гріх учителя – бути нудним». Тому потрібно надавати перевагу тим методам,що передбачають залучення учнів до активного здобування знань. Досвід чи проблемне навчання не можна протиставляти інформаційним методам або репродуктивному засвоєнню знань. Тільки вміле їх поєднання дає можливість підвищити ефективність навчання.

Актуальним сьогодні є впровадження у навчальний процес таких засобів активізації,як системи пізнавальних і творчих завдань, застосування різних прийомів співробітництва і навчального діалогу, групової та індивідуальної роботи,що сприяє зміцненню інтересів дітей.

Розробка уроку з літературного читання з використанням інтерактивних технологій та мультимедійних засобів навчання

Тема: Життя і творчість Лесі Українки. Порівняння. Леся Українка «Вже сонечко в море сіда…», «Плине білий човник…»

Мета: розширити знання учнів про життєвий і творчий шлях видатної української поетеси Лесі Українки;вдосконалювати навички свідомого виразного читання;сприяти емоційному сприйманню вірша;розкрити вплив природи на настрій і почуття поетеси; розвивати образне мислення,уяву; виховувати інтерес до творчості Лесі Українки

Обладнання: мультимедійна презентація, слова-картки, портрет Лесі Українки,човник

Хід уроку

І.Організація класу.

Вправа для психологічного настрою

Усміхнися всім навколо:

Небу,сонцю,квітам,людям.

І тоді обов’язково

День тобі - веселим буде!

- Будь яка робота виконується легше,якщо гарний настрій. Тому перед початком роботи посміхніться,і починаємо працювати.

- До якого уроку приготувалися?

- У вас гарний настрій,бачу ви налаштовані на плідну працю на уроці. Отже,розпочинаємо урок.

- А на уроці ми:уважні,розумні,організовані,кмітливі.

ІІ. Мовленнєва розминка

1.Розчитування за таблицею №3

2.Вправа «Знайдіть «зайве» слово»

Грак,синиця,сова,лисиця,шпак,горобець;

Вовк,лисиця,ведмідь,корова,лось;

Коза,корова,кінь,порося,черешня.

3.Гра «Склади речення»

Літо,сім’я,ліс

Подвір’я,діти,літак

Гречка,поле,пасіка.

4.Вправа «Прочитай»

- Виконавши дії,прочитайте записані слова

Перо – о +лин+ава-ва=(перлина)

- Що таке «перлина»?

Перлина-це дорогоцінний камінь,знайдений на дні моря

Поле-ле+е+тич+наша-ша=(поетична)

- Від якого слова утворилося слово «поетична»? (Поет,поезія)

- Поєднавши утворені слова, складіть словосполучення (Поетична перлина)

ІІІ. Перевірка домашнього завдання

Гра «У художньому музеї»

Учні презентують свої ілюстрації до рядків віршів Василя Симоненка та Івана Франка.

ІV. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

У нашім класі на стіні

Портрет висить у рамі.

Він всім знайомий –

І мені,й татусеві,і мамі.

З портрета дивиться на нас

Відома поетеса.

Це гордість нашої землі

Нескорена,незламна Леся.

- Про кого ці слова?

- Чим відома ця людина?

- Сьогодні ми продовжимо знайомитися з однією з перлин української поезії Лесею Українкою.

V. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу

1.Бібліографічна довідка (перегляд мультимедійної презентації)

- Ви почули,що Леся Українка написала багато віршів,сьогодні ми опрацюємо деякі з них.

2.Виразне читання вірша «Вже сонечко в море сіда…» вчителем

- Які почуття викликає у вас вірш?

- Що ви уявляли,слухаючи його?

а) словникова робота

Читання колонок слів «луною» за вчителем

Тучі                 ясне

Рожевіє           оксамит

Мармур           пінистий

Миготять         заблисне

- У якому слові букв більше,ніж звуків? (Миготять) А в яких – звуків більше,ніж букв? (Рожевіє,ясне)

- Прочитайте пояснення слова «мармур» у підручнику (с.48)

Оксамит – тканина з густим коротким ворсом,з натурального шовку або штучного волокна.

б) Робота в парах. Підготовка до виразного читання вірша.

- У якому темпі і з якою інтонацією будете читати вірш?

- Як прочитаємо останні рядки вірша?(піднесено)

 (Читання вірша в парі по рядочку ланцюжком).

в) Аналіз змісту вірша з елементами вибіркового читання.

- Яку пору доби описує поетеса?

- Де саме вона спостерігала цей пейзаж?

- Яку дорогу залишає після себе корабель?

- Знайдіть речення зі звертанням.

- Знайдіть у вірші порівняння.

Вода - …(немов оксамит)

Іскри - …(мов блискавка)

Дорога - …(як мармур,як сніг)

г) Робота в групах

Гра «Впізнай предмет за ознакою»

Тихе… (море)                             Темна…(туча)

Прозора,глибока…(вода)             Довга й широка …(дорога)

Зелені…(хвилі)                            Пінистий…(край)

Червоні,блискучі… (іскри)          Останній…(промінь)

 Ясний…(вогонь)                         Веселеє,ясне…(сонечко)

3.Фізкультхвилинка

Встаньте ,діти,посміхніться

Землі низько поклоніться

За щасливий день вчорашній.

І до сонця посміхніться

Вліво,вправо поверніться,

Веретеном покрутіться.

Раз-присядьте,два-присядьте

І  за парти дружно сядьте.

4.Виразне читання вірша «Плине білий човник,хвилечка колише…» учнями самостійно.

- Які картини ви уявили,читаючи вірш?

а) словникова робота

Читання кожної колонки згори вниз «луною» за вчителем

- наступний учень читає слово,другий – повторю перше і своє і т.д

Човник                             щогли

Хвилечка                         тонкії

Хмаринка                         ряхтить

Місяченько                      сягають

- Що спільного між словами першої колонки? (Пестливе значення)

- Знайдіть тлумачення слова «щогла».

Ряхтить – світить тремтливо,нерівно (про світло);блимає,миготить.

б) Аналіз змісту вірша

- Який  пейзаж описує поетеса?

- Який човник вона побачила?

- Як описала спокій моря?

- З  чим поетеса порівнює хмаринки?

- Який заголовок ви могли б дібрати до вірша?

-  Знайдіть в тексті вірша слова з пестливим значенням.

в) Гра «Хто швидше читає?»

Прочитайте рядки про човника; про місяця; про кораблі.

г) Робота в парі.

Гра «Знайдіть риму»

Колише…- (дише),гойдає…-(повіває), крила…- (покрила), гуляють…- (сягають), срібне…- (дрібне), розсипає…-(палає).

д) Гра «Човник»

Читає той,у кого на парті опиняється човник.

VI. Підсумок уроку

Гра «Закінчи речення»

Сьогодні на уроці я дізнався…

Мені було цікаво…

Найбільше запам’яталося…

Урок завершую з …  настроєм.

- У кого теж чудовий настрій після уроку покажіть знак згоди.

VII.Домашнє завдання.

Виразно читати вірші. Намалювати ілюстрації до вірша (на вибір).

Висновок

У даному посібнику обґрунтовано психолого-педагогічну суть навчально-пізнавальної активності молодших школярів. Визначено, що найбільш повне визначення навчально-пізнавальної активності зроблено В.Лозовою, яка розглядає це поняття як рису особистості, що виявляється в її ставленні до пізнавальної діяльності, яка передбачає стан готовності, прагнення до самостійної діяльності, спрямованої на засвоєння дитиною соціального досвіду, накопичених знань і способів діяльності,а також знаходить вияв в якості пізнавальної діяльності.

Також було визначено критерії, види та рівні навчально-пізнавальної діяльності. Зокрема, до критеріїв навчальної активності можна віднести:ініціативність, енергійність, інтенсивність діяльності, позитивне ставлення до діяльності ( інтерес, допитливість, сумлінність), самодіяльність, саморегуляцію, усвідомлення діяльності, волю особистості ( наполегливість, цілеспрямованість, творчість). Узагальнюючи підходи різних авторів виокремлено такі рівні навчально-пізнавальної активності: репродуктивний, реконструктивний, творчий. Навчально-пізнавальну активність різних рівнів відображають також виокремлені В.І. Лозовою напрями: потенційна та реалізована.

Проаналізувавши методичну літературу та досвід вчителів-новаторів було встановлено,що одним з найбільш ефективних  шляхів підвищення навчально- пізнавальної діяльності молодших школярів є використання мультимедійних засобів навчання та інтерактивних технологій. Мультимедійні засоби навчання є перспективним і високоефективним інструментом, що дозволяє надати інформацію у більшому об’ємі, ніж традиційні джерела інформації і в тій послідовності, яка відповідає логіці пізнання і рівню сприйняття конкретного контингенту учнів. Інтерактивні технології – це спеціальна форма організації навчально-пізнавальної діяльності, одним із завдань якої є створення комфортних умов навчання, за яких кожен учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність.

Отже,саме навчально-пізнавальна активність відіграє важливу роль у формуванні освічених, творчих, активних особистостей; висококваліфікованих, компетентних фахівців із знанням декількох іноземних мов; професіоналів,здатних запозичувати прогресивний досвід, що прагнуть до впровадження нових оригінальних ідей, взаємовигідної участі у міжнародному співробітництві, формуванні нового ставлення до нашої держави у Європі і у світі.

Додатки

Додаток А

Анкета для вчителя

«Навчально-пізнавальна активність» (В.Юркевич)

Мета: визначення рівня сформованості навчально-пізнавальної активності молодшого школяра.

1.Як часто учень (протягом години) займається будь-яким видом розумової діяльності?

а) постійно (5 балів);

б) інколи (3 бали);

в) ніколи (1 бал).

2. Що вибирає учень,коли дається завдання на кмітливість?

а) знайти відповідь самостійно ( 5 балів);

б) залежно від ситуації ( 3 бали);

в) отримати готову відповідь (1бал).

3. Чи багато додаткової літератури читає школяр?

а) багато (5 балів);

б) читає інколи (3 бали);

в) майже не читає (1 бал).

4. Наскільки емоційно ставиться учень до цікавого завдання?

а) дуже емоційно (5 балів);

б) іноді (3 бали);

в) емоції не виразні (1 бал).

Обробка одержаних даних:

5-12 балів - низький рівень навчально-пізнавальної активності;

13-16 балів – помірний;

17-20 балів – високий рівень.

Додаток Б

Анкета для батьків

« Навчально-пізнавальна активність молодшого школяра» (О.Горчинська)

Мета: визначення рівня сформованості навчально-пізнавальної активності

1.Чи подобається дитині виконувати цікаві завдання?

а) так;  б) інколи;  в) ні.

2. Чи звертається дитина до додаткової літератури?

а) часто;  б)інколи;  в)ніколи.

3. Як поводиться дитина під час виконання завдань, що потребують часу та клопіткої роботи?

а) розв’язує, доки не отримає правильну відповідь;

б)кілька разів кидає,а потім знов виконує;

в) взагалі не розв’язує, якщо завдання важке.

4. Якою мірою,займаючись улюбленою справою, дитина може виконувати не цікаву, важку інтелектуальну роботу?

а) виконує завжди,якщо треба;

б)виконує інколи;

в) дитина любить виконувати нецікаву роботу.

Обробка отриманих даних:

 переважна більшість відповідей «а» - свідчить про високий ступінь виразності навчально-пізнавальної активності;

«б» - про помірний ступінь;

«в» - про низький ступінь навчально-пізнавальної активності.

Список літератури

1.                    Гавриш Р. Розвиток пізнавального інтересу//Відкритий урок: розробки,технології,досвід. – 2011. - №3.- С.40-42

2.                    Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості.-К.: Вища школа. – 2011. - 187с.

3.                    Лозова В.І. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності школярів.-Х.:ОВС.-2010. - 164с.

4.                    Мелькунова О. Розвиток пізнавальної активності дитини шляхом впровадження інноваційних технологій//Початкова школа. – 2012. - №1.-С.12-15

5.                    Мельникова О. Пізнавальна активність учнів початкової школи // Відкритий урок:розробки,технології,досвід. – 2013. - №11. – С.34-37

6.                    Олійник І. Розвиток готовності вчителя початкових класів до формування навчально-пізнавальної компетентності школярів//Нова педагогічна думка. -2010. - №4. – С.120-123.

7.                    Пометун О.Інтерактивні технології навчання:теорія,практика,досвід: метод.посібник.-К.:А.Н.Н. – 2002. -136с.

8.                    Савченко О.Я. Сучасний урок в початкових класах. –К.:Магістр-5.-2007.-255с.

9.                    Саган О.Інтерактивні методи навчання як засб формування навчальних умінь молодших школярів//Початкова школа. – 2012. - №3 – С.21-23.

10.               Селевко Г.К. Сучасні освітні технології: навч.посібник.-М.:Народна освіта. – 2009.-253с.

11.               Шутенко А.В. Методи проведення навчальних занять із використанням інформаційних та комутаційних технологій.-М.:Педагогічний пошук.-2010.-240с.